Субота, 15.12.2018, 15.48
   Відділення Національної служби посередництва і примирення в Чернівецькій області
                                                                                                                                                                                  
    
                                                                                                                                                               
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Вітаємо Вас на сайті відділення Національної служби посередництва і примирення в Чернівецькій області !    http://nspp-cernivci.at.ua/       Адреса відділення: 58008, м. Чернівці, вулиця Руська, 8, e-mail: chern_nspp@ukr.net           З питань репрезентативності звертайтесь за телефоном / 0372 / 55-20-97.
Меню сайту
Категорії розділу
Статті [12]
Репрезентативність [2]
Соціальний діалог [2]
Колективні трудові спори [4]
Соціально-трудові відносини [9]
 
 
Аналітика

 

   

 

Міні-чат

 
 
Наше опитування
Чи виникали у вас конфлікти з роботодавцями з питань укладання чи невиконання вимог колдоговорів
Всього відповідей: 30

 

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

 

 
 
 
 
Форма входу

            

у Волинській області
в Чернігівській області
в Сумській області

Передплатний індекс   23877

 
 
 

вологість:  

тиск:  

вітер:  

 
 

Головна » Статті » Соціально-трудові відносини

ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
       Любов Миколаївна Лук’янова, канд. економ. наук, доцент

Ольга Володимирівна Лук’янова, головний спеціаліст відділення НСПП

в Чернівецькій області


Постановка проблеми. Прагнення України до інтеграції у європейський економічний простір потребує формування виваженої політики щодо регулювання обсягів та масштабів зовнішніх та внутрішніх трудових міграцій, їх причин та наслідків. Це дозволить вчасно оцінити вплив міграційних процесів на розвиток економічної системи країни як в цілому, так і окремих її складових.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий внесок у процес дослідження теорії і практики трудової міграції, удосконалення організаційних, економічних та правових важелів її регулювання зробили провідні вітчизняні вчені: О.Власюк, В.Геєць, С.Злупко, А.Кравченко. Е.Лібанова, О.Малиновська, Н.Марченко, А.Мокій, С.Писаренко, О.Позняк, А.Сумянцева, Є.Савельєв. Л.Симів, А.Філіпенко та зарубіжні – І.Абея, Дж.Борхас, А.Сой, К.Макконел, Я.Мінсер та ін.

Метою статті є аналіз трудової міграції як основи вдосконалення міграційної політики в Україні.

Виклад основного матеріалу. Причинами міграції робочої сили є чинники як економічного, так і неекономічного характеру. До перших можна віднести: незадовільні економічні умови життя працездатного населення в країнах еміграції; порівняно стабільно високий рівень заробітної плати в основних імміграційних центрах (США. Західна Європа); порівняно вищий технічний рівень умов праці та соціальні умови для більш повної реалізації своїх можливостей у країнах імміграції. До причин другого порядку відносяться: природні катаклізми в країнах еміграції і вищий рівень охорони навколишнього середовища у країнах імміграції; політичні, військові, релігійні, національні, культурні причини. Кінець ХХ початок ХХІ ст. характеризується різким зростанням міжнародної міграції з економічних причин. Згідно з опитуванням Держкомстату та Інституту демографії і соціальних досліджень (2012 рік) 80% українців їдуть за кордон, оскільки там можна отримати більш високі заробітки. Хоча сучасним міграціям властиві, порівняно з великим переселенням народів у минулому, відносно скромніші розміри, але міжнародна міграція робочої сили набуває дедалі глобальнішого характеру. Сьогодні вона охоплює більшість країн світу. Інтенсивне переміщення трудових ресурсів відбувається між країнами Європи, Північної і Південної Америки, Африканського материка, Південно-Східної Азії. Наприкінці 90-х років в загальносвітовий міграційний процес включались країни Центральної та Східної Європи. Тут працює біля 15 млн. іноземних громадян (ця цифра коливається залежно від економічної конюктури) [3].

За роки незалежності в Україні дуже активізувалися процеси трудової міграції, зокрема міждержавної.  До кінця 2012 року згідно докладу Світового банку «Міграція та грошові перекази», міграція трудових ресурсів з України (легальна та нелегальна) рівнялась 6,6 млн. чоловік, що складає 15% населення України. По міграції трудових ресурсів наша країна вийшла на п’яте місце в світі, уступивши тільки Мексиці, Індії, Росії і Китаю [8].  

Останнім часом виїзд з України відбувається не тільки з міст, а також із сільської місцевості, особливо прикордонних областей. Потоки трудових міграцій в Україні мають доволі чітку географічну спрямованість: переважно здійснюються до найближчих країн або більш віддалених, але с більш привабливою економічною ситуацією. В період 2009-2012р.р. основними країнами-реципієнтами стали: Російська Федерація, Італія, Чеська Республіка, Польща, Угорщина, Іспанія, Португалія. За даними Світового банку найбільша кількість громадян України на тимчасові заробітки виїхало в Російську Федерацію (майже 3,6 млн. чол.), в основному це жителі Сходу, Півдня і Центра [8].

Трудова міграція – багатогранний процес, який має як негативні, так і позитивні наслідки для обох країн: і донора, і реципієнта. Позитивним результатом країни-донора є скорочення безробіття власного населення (за методологією  МОП безробітне населення України склало 1657,2 тис. осіб [10]). За рахунок еміграції зменшується соціальна напруга. В багатьох випадках грошові надходження в Україну суттєво пом’якшують негативні наслідки виїзду.

Важко підрахувати обсяги інвестицій, які отримує Україна завдяки заробітчанству. За деякими оцінками, сукупні середньомісячні доходи громадян, які працюють за кордоном, сягають 2 млрд.грн., що можна порівняти з третиною номінальних грошових доходів усього населення [1]. На думку інших фахівців, вони становлять 4-6 тис. доларів США на одного мігранта на рік [4]. Множення цієї цифри навіть на мінімальну оцінку кількості заробітчан дає результат у 5 млрд. доларів. Накопичивши певні кошти, частина мігрантів вкладала їх у мале підприємництво. Як показало дослідження 2012 року, власний бізнес мали члени 19% домогосподарств, тобто практично кожен п’ятий [6].

Значні кошти, які надходять від заробітчан, підвищують платоспроможний попит і таким чином стимулюють виробництво. Вони сприяють розвиткові малого бізнесу, прискоренню формування середнього класу. Зовнішня трудова міграція є також джерелом досвіду, знань, міжособистісних контактів, школою бізнесу та ринкової поведінки.

Разом з тим, наслідки трудової міграції далеко не однозначні. Збільшення грошової маси призводить до зростання цін. Орієнтовані на споживання гроші мігрантів лише незначною мірою мають інвестиційне та кредитне використання. Вплив заробітків за кордоном на розвиток малого бізнесу є вкрай скромним внаслідок податкового тиску, відсутності дешевих кредитів, труднощів з реєстрацією підприємства, невіри громадян у перспективи малого бізнесу. Зовнішня трудова міграція руйнує трудові колективи, здатна спричинити дефіцит робочої сили у певних галузях і регіонах. Вона призводить до втрати кваліфікації, оскільки особи з високим рівнем професійної підготовки здебільшого виконують за кордоном малокваліфіковану роботу.

Експерти зазначають, що найбільша проблема –це еміграція освічених людей. За останніми даними [8], з 1996 по 2011 роки з України на постійне місце проживання за кордон виїхали 1622 учених. Найбільше вчені виїжджали у США, Німеччину й Росію. І це за ситуації, коли кількість вчених-дослідників  в Україні з 1991 року по 2013 рік скоротилася втроє. Українські студенти все частіше хочуть навчатися за кордоном. Згідно із соціологічними опитуваннями 41% працівників у віці від 18 до 29 років визнають, що готові виїхати з України заради добре оплачуваної та перспективної роботи.

Відплив молоді спричиняє негативні наслідки, що обумовлюються руйнацією сімейних відносин несприятливою для народження і виховання дітей специфікою «мігрантського» способу життя. Наприклад, у Чернівецькій області, охопленій значною трудовою міграцією, кількість укладених шлюбів на тисячу населення за останні 10 років скоротилася в 1,3 рази. Водночас, абсолютна кількість розлучень збільшилася майже у півтора рази. Ще складнішою сімейною проблемою, яка переростає у соціальну, є виховання дітей мігрантів, залишених в Україні, особливо у випадках тривалої відсутності обох батьків. Як наслідок, Україна стикається з новим видом соціального сирітства, необхідністю брати під державну опіку частину дітей мігрантів.

Оцінюючи результати трудової міграції, важливо враховувати перспективи її розвитку. Як доводять соціологічні дослідження, орієнтація на виїзд за кордон для постійного проживання більше притаманна особам, які мають досвід трудової міграції, ніж тим, хто такого досвіду не має,  з числа заробітчан – тим мігрантам, котрі частіше і довше перебували за кордоном. Таким чином, трудова міграція виступає фактором, що підвищує ризик еміграції. Тобто, нинішні тимчасові поїздки на заробітки у майбутньому можуть перетворитися у незворотні втрати населення. Причому ця перспектива стає більш реальною із збільшенням строків заробітчанських поїздок, кращою адаптацією мігрантів за кордоном, покращенням внаслідок цього їх заробітків та умов проживання.

Суперечливість явища трудової міграції підводить до висновків про те, що основний зміст політики держави у відповідній сфері має полягати у мінімізації її негативних наслідків, максимальному використанні позитивних для громадян (у тому числі – працівників-мігрантів)  та суспільства результатів. Політика регулювання трудової міграції має виходити з того постулату, що право громадянина виїжджати за рубіж є невід’ємним від його права на гідний рівень життя вдома, тобто мати роботу або власну справу, яка б дозволяла реалізувати себе, забезпечити добробут сім’ї.

Основною державної еміграційної політики мають стати міждержавні угоди з країнами – потенціальними споживачами нашої робочої сили, які базуватимуться на міжнародному праві, що забезпечить політичні та соціальні гарантії працівникам-емігрантам виходячи з таких принципів: юридичної й економічної свободи громадян будь-якої країни; економічної доцільності обміну трудовими ресурсами; визнання міждержавного обміну робочою силою важливим елементом міжнародних економічних відносин; ротації основної маси мігрантів.

Такі угоди, крім правового й соціального захисту наших співвітчизників за кордоном (тих, хто зберіг українське громадянство), мають передбачати планомірний цілеспрямований добір на роботу, їх професійну підготовку на місці, міждержавні гарантії щодо мінімальних умов проживання тощо. До речі, у країнах Західної Європи (Німеччина, Швейцарія, Франція) беруть на роботу насамперед тих, хто прибув за міжурядовими угодами.

Накопичений західними країнами досвід у сфері обміну трудовими ресурсами втілився у відповідному міжнародному порядку й законодавстві, які потрібно уважно вивчати, оскільки Україна є новачком у цьому процесі. Хоча протягом останніх років Україна уклала міждержавні угоди щодо регулювання міграції з Чехією, Польщею, Німеччиною, Росією, Словаччиною, Молдовою, Вірменією, Ізраїлем та деякими іншими державами, вони поки що не приведені у відповідність з міжнародними правовими нормами і фактично не реалізуються.

Для забезпечення ефективного регулювання міграційних процесів трудових ресурсів, координації дій усіх заінтересованих відомств і організацій в Україні у 2011 році створена Державна служба міграції. Функції її полягають в обліку міграцій населення, укладенні міждержавних угод щодо умов працевлаштування та роботи українських громадян за кордоном, а також  у виданні трудових ліцензій іноземним громадянам на роботу в Україні. До завдань Державної служби міграції, які вона повинна виконувати разом з Державною службою зайнятості, увійшли:

-                      запровадження (за допомогою регіональних відділень) обов’язкового страхування українських громадян перед їх виїздом на роботу за кордон, що дало б змогу налагодити чіткий облік міждержавних трудових переміщень населення, чого досі не зроблено;

-                      збирання інформації про наявність вакансій робочих місць в інших регіонах України та за її межами;

-                      допомога зовнішнім трудовим мігрантам в одержанні документів, необхідних для роботи за кордоном, медичних довідок, віз, дозволів тощо;

-                      тісна співпраця з  аналогічними організаціями у країнах, що приймають, з метою регулювання трудової міграції та захисту працівників-мігрантів.

До розв’язання проблем регулювання трудової міграції населення за кордон можна буде залучати і приватні агентства та організації, що здійснюють експорт робочої сили, забезпечивши контроль за їхньою діяльністю державної міграційної служби.

Необхідно також внести зміни до двосторонніх угод з основними країнами – реципієнтами щодо розширення міграційних квот. Визначивши ступінь їхньої дієвості і ефективності в регулюванні трудової міграції, а з рештою країн – укласти такі угоди. Наявність угод та внутрішніх нормативно-правових документів, а також інші заходи міграційної політики дадуть змогу ефективніше регулювати міграційні процеси, стримувати нелегальну міграцію, зберегти висококваліфікований працересурсний потенціал, забезпечивши йому надійний соціальний захист і, водночас, поповнити державний бюджет країни.

Велике значення для налагодження ефективних міграцій має співробітництво з Міжнародною організацією з міграції (МОМ), членами якої є 46 держав і яка за 5 років своєї діяльності брала участь у долях майже 5 млн. осіб. Ця організація забезпечує впорядковану і планову міграцію, має сформовану організаційну структуру, веде обмін досвідом і надає потенціальним мігрантам і державним організаціям інформацією про ситуацію на ринку праці тієї чи іншої країни, в тому числі щодо професій, кваліфікацій, умов найму.

Серйозною соціально-економічною проблемою у сфері міграції є розробка системи виплати пенсії при роботі за кордоном, а також уніфікація пенсійного законодавства в цілому. Україна досі не уклала достовірних угод навіть із країнами СНД. Крім того, для правового забезпечення міждержавної міграції Україна має приєднатися до міжнародних угод, конвенцій з цивільного і кримінального права, медичного обслуговування, страхування. А втім тут потрібно зважати на той факт, що політика західних країн нерідко має кон`юктурний характер.


Продовження частина друга

Категорія: Соціально-трудові відносини | Додав: Стрела1 (20.01.2014)
Переглядів: 3784 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Календар
Архів записів



 
  

 
 
 
 
 
 
 
 
  

Корисні посилання

    

 

    
    

 


 

      

            58008, м. Чернівці, вул. Руська, 8, телефон / факс: ( 0372) 55-20-97, e-mail: chern_nspp@ukr.net
                           
 
 
                                                               © Відділення Національної служби посередництва і примирення в Чернівецькій області, 2010 - 2018